Чому Україна не прогресує?

В ХХІ столітті для стабільного розвитку будь-якої держави потрібно небагато:
1. Мінімальний рівень зовнішньополітичного впливу.
2. Мінімальний рівень корупції.
3. Достатній рівень консолідації суспільства.
4. Той рівень економіки, за якого люди можуть задовольнити свої основні потреби.

У цьому випадку держава — живий організм, імунітетом якої є прості люди, народ. І якщо якийсь «вірус» проникає у цей організм, то не мозок як втілення влади, а імунна система (суспільство) має боротися з ним. Цілком риторичне запитання: чи може живий організм залишатися здоровим за слабкого імунітету? Чи може існувати та розвиватися країна, якщо не розвивається нація?

Державний прапор України

Передусім мова йде про розвиток національний ідей, які здатні об’єднати народ та дати поштовх для розвитку країни. Якби такі ідеї існували ще з часів здобуття Україною незалежності, то не було б того протистояння між Заходом та Сходом, яке дало свої плоди — сепаратизм та війну.

Консолідовані? Ні, дезорієнтовані!

Провалена Януковичем Євроінтеграції, Євромайдан, анексія Криму, АТО, суд над Савченко — усі ці події зробили свою справу. Червона мозаїка української історії голосно возвістила: «Росія — агресор і ворог України навіки вічні». Народ сконсолідований? Сконсолідований. Але безрезультатно.

Справа в тім, що образ зовнішнього ворога не містить в собі жодної національної ідеї, яка здатна справді об’єднати людей. Росія як агресор — лише маніпулятивний інструмент української влади, який, по-перше, знімає будь-яку відповідальність з Києва за економічні негаразди в країні, а по-друге, відволікає увагу українців від реальних проблем. Де факто, замість справжньої консолідації відбулася дезорієнтація, що поділила українське суспільство на два табори: «патріотів» і «ватників».

«Патріоти»

«Патріоти» — позитивний результат квазіконсолідації. Вони ненавидять Володимира Путіна, не купують російські товари, люблять Україну та щиро вірять у її світле майбутнє, і головне, не хочуть бачити в державі жодних проблем. Усі внутрішні негаразди вони пояснюють просто:
1. Україна — молода держава.
2. В Україні йде війна.

«Ватники»

«Ватники» — негативний результат квазіконсолідації. Ні, вони не за ДНР чи Росію. «Ватники» — це умовний термін, яким можна назвати українців, які зуміли протистояти «антиросійській» інформаційній атаці і не пройнялися патріотичними настроями, остаточно зневірившись у революціях. Ці люди розуміють, де вони і хто вони, натомість якоїсь особливої любові до України у них немає. Яскравою особливістю «ватників» є уважність до тих проблем, які «патріоти» не хочуть помічати. Для «ватників» усе завжди було, є і буде погано. Їм подобається критикувати владу, але ця критика завжди деструктивна, бо позбавлена будь-яких пропозицій щодо змін в країні.

Насправді самообман та сліпа любов такі ж небезпечні для держави, як підсвідома чи відверта нелюбов. Одні бачать лише погане, нагнітаючи та перебільшуючи ситуацію. Інші зненацька загорілися до Україну такою любов’ю, що аж піна з роту йде, коли хтось говорить, що в країні щось «не так».

Золота середина

Українцям завжди не вистачало прагматичності у погляді на речі. Ми виходимо на майдани, бо любимо Україну і хочемо їй європейського майбутнього. Натомість більшість з нас зовсім не розуміє, яка користь Україні від євроінтеграції. Станемо частиною ЄС і все буде «в шоколаді»? Дороги відремонтують німці, французи вигребуть з-під огорож сміття, іспанці піднімуть сільське господарство, а демократичні шведи поборють корупцію?

Українцям завжди не вистачало здорового та об’єктивного погляду на речі. Ми любимо Україну, але навколо — сотні проблем, які треба вирішувати, сотні систем, які треба вдосконалювати або позбавлятися від них. Критика — це прекрасно: вона виховує у нації таку рису як вимогливість. Розумна критика в «потрібні» вуха — і ось вам крок на шляху до змін. Розумна критика у вуха друзів та близьких — і ось вам сучасне повноцінне суспільство, яке може і хоче самостійно відстоювати свої інтереси.

Ми — запальний народ. У нас все або дуже добре, або дуже погано. І що б там не робила Росія, як би зухвало не тероризувала Україну, справжня консолідація українців відбудеться лише тоді, коли ми самі цього будемо прагнути. Ідея, заради якої варто об’єднатися, проста і зрозуміла: побудувати «Європу» в Україні самостійно. Для цього потрібні сильні люди, які зможуть спокійно дивитися правді у вічі, любити цю неідеальну Україну і постійно працювати задля того, щоб вона стала кращою. Бо кожне наше слово, кожна наша дія — це і є держава.

© Сергій Філюк, «Стилос.інфо»