Сьогодні ймовірність того, що протистояння на Донбасі переросте в широкомасштабну війну між Україною та Росією, дуже низька. В теорії такий розвиток подій, звичайно, можливий, але лише в ситуації раптового початку та блискавичного розгортання Третьої світової війни. Однак, незважаючи на всю мінливість сучасного світу, протягом щонайменше 5 років такого глобального конфлікту у світі не очікується. Відповідно, тліюча війна на Донбасі продовжуватиметься до тих пір, поки Кремлю це буде потрібно. Але про це пізніше.

Чому Росія не може дозволити собі масштабну інтервенцію в Україну? По-перше, їй це невигідно, а по-друге, в цьому немає необхідності.

Справа в тім, що зараз Москва більше всього не зацікавлена у поглибленні кризи в економічних (а відповідно й дипломатичних) відносинах із Європою та США. Робота над відновленням цих відносин на рівні «as usual» триває давно і дається Кремлю непросто, в той час як протистояння на Сході України витягує із російського бюджету мільярди євро.

При цьому Росія не збирається відмовлятися від своїх планів щодо України. Повертати контроль над регіоном Москва буде шляхом захоплення політичної влади в державі. І цьому неабияк посприяє українська соціальна криза. Люди у відчаї.

1. Виявилося, що для європейського майбутнього України недостатньо лише волі народу. Євросоюз навіть не готовий дати нам перспективу на членство, тоді як заради цього членства на Майдані помирали люди.

2. Нова влада, якій народ довірив управління країною в такий складний і важливий час, виявилася не менш корумпованою ніж попередня. Вона не лише не змогла перезапустити національну економіку, але й поглибила економічну кризу. На даний момент Україна визнана найбіднішою державою Європи.

3. Вже майже три роки війна на Сході калічить і вбиває українців. Новини із зони АТО найбільше ранять націю, вганяючи її в хронічну депресію.

Ці три складові є наріжним каменем кремлівського пропагандистського апарату, який готуватиме в Україні основу для приходу до влади в 2019-му проросійських партій та повернення із Росії соратників Януковича. За іншим сценарієм, Москва, скориставшись революційними настроями населення, не стане чекати 2 роки і вже найближчим часом підніме третій «Майдан».

Отож саме пропаганді та підкупу українських політиків, а не танкам та БТРам, наразі відведена головна роль у захопленні України.

Але війна триває. І тут ми повертаємося до того, з чого починали: навіщо Кремлю цей тліючий конфлікт і коли він нарешті завершиться?

Почнімо з того, що наше суспільство не може сприймати АТО раціонально, адже тут головним чином спрацьовують емоції. Для нас це війна. Проте для Москви це в першу чергу головний інструмент поглиблення української соціальної кризи. Якби Росія (оборонний бюджет — 46 мільярдів доларів) сприймала конфлікт на Донбасі як реальну війну з Україною (оборонний бюджет — 4,8 мільярда доларів), то без військової (а можливо і воєнної) допомоги з боку Заходу ми б не встояли.

Продовжуючи фінансувати війну на Донбасі, Росія намагається переконати нас у тому, що цей конфлікт затягнеться ще на багато років, а також в тому, що, як би ми не старалися, нам не вдасться дати відсіч «непереможній» російській армії. Затяжний характер війни посилює недовіру до військово-політичного керівництва держави та знижує рівень патріотизму серед населення. Порівняймо часи Євромайдану і сьогодення: як швидко мужність змінилася на розпач.

Саме розпач готує в нас основу для капітуляції перед Росією. Люди просто хочуть закінчення війни, і те, як це відбудеться, їх хвилює все менше і менше. Використовуючи таку суспільну тенденцію, Кремль продовжуватиме нав’язувати Києву свої умови припинення протистояння на Донбасі. Якщо ж Порошенко та Путін не зможуть домовитися, Росія просто чекатиме та активно розігріватиме народний гнів, який зрештою змусить ще один клан «самоусунутися».

Конфлікт на Донбасі завершиться лише тоді, коли Москва зможе вдало використати його результати — підупалий духом народ — для приведення до влади проросійських політичних партій. Цього не можна допустити.

І тому, скільки б не тривала ця війна, ми повинні бути сильними. Тисячу років українці боролися із загарбниками за незалежність своєї держави. Що ця біль, яку принесла трирічна війна на Сході, у порівнянні із тисячолітнім болем наших предків? Що краще, гідно пережити одну фінансову скруту чи століттями наповнювати грішми скарбницю ворога? Чи можемо ми дозволити собі сьогодні зректися своїх територій, щоб завтра захищати чужі?

© Сергій Філюк, «Стилос.інфо»