Що не дає Україні бути Швейцарією?

7 років Іван Сироватко працював в міжнародній молодіжній організації «AIESEC», яка, реалізуючи різноманітні програми обміну, розвиває у молоді лідерські якості. В свої 24 він вже відвідав близько 35-ти країн, зокрема Індію, Грецію, Марокко, Камбоджу, Італію, Францію, Іспанію, Португалію, Німеччину, Нідерланди, Ліхтенштейн, Австрію та ін. Більше року Іван прожив у Швейцарії, де керував місцевою організацією «AIESEC».

Іван Сироватко

— Іване, в Швейцарії три офіційні мови — французька, німецька та італійська. Як така мовна політика не провокує внутрішньої ворожнечі?

— В цій країні ніколи не було короля — ні іноземного, ні свого. В кінці 13-го століття три географічні області, відстоюючи незалежність від Габсбургів, уклали «вічний союз» про спільну оборону свого дому. Люди хотіли бути вільними. Вони розуміли, що різні, але вони об’єдналися для того, щоб бути вільними разом. Опісля було багато внутрішніх конфліктів, пов’язаних з релігійними та соціальними обставинами, але тоді, коли швейцарці таки досягли консенсусу, на перше місце вийшло не те, що їх відрізняє, а те, що об’єднує.

Що стосується мов, то в Швейцарії їх дійсно три. Навіть чотири: окрім німецької, французької та італійської, є ще ретороманська. Існує декілька варіантів найменування Швейцарії кожною з цих мов — загалом 8 офіційних назв. Все це тому, що вони розуміють: усі державні мови повинні бути однаково шановані. Відповідно, ніяких проблем з цим немає.

Сьогодні Швейцарія — нейтральна країна. Вона надає свій внутрішній простір для того, щоб представники інших держав могли зустрітися для переговорів та за допомогою дипломатії вирішити різноманітні конфлікти. Це було б неможливо, якби всередині самої країни були якісь протиріччя.

— Яким чином українці могли б уникнути протиріч, використовуючи досвід Швейцарії?

— Швейцарія дуже децентралізована. У нас, наприклад, країна поділена на області, у них це кантони. Але ці кантони мають набагато ширші права самоврядування. Єдине, чого не можуть кантони, то це оголошувати війни та укладати мир, підписувати міжнародні договори і вступати у союзи, фінансувати та керувати армією, займатися зовнішньою торгівлею тощо. Право на це є прерогативою федерального уряду.

Насправді це зовсім непогано, коли локальні спільноти можуть обирати своє майбутнє, як особисте, так і загальнонаціональне. Таким чином задовольняються внутрішні потреби конкретних спільнот, адже реалії в наших регіонах різні, реалії різні у Києві, у Львові, в Луганську. Тому можливість самостійно щось вирішувати зменшила б число протиріч.

— Зараз в Україні активно ведуться дискусії щодо того, чи потрібно нам членство в ЄС та НАТО. При цьому ми, як і сотню років тому, залишаємося затиснуті між двома геополітичними таборами — Європою та Азією. Чи доцільно в нашій ситуації продовжувати тримати курс на вступ до Північноатлантичного альянсу, а чи краще, як Швейцарія, стати нейтральною державою?

— В кожному союзі є сильні сторони, які, звичайно ж, переслідують певні особисті інтереси. Поки що Україна дуже слабка, і ставши членом ЄС чи НАТО, вона неодмінно потрапить під вплив інших держав. Сьогодні українці опинилися у скрутному становищі, але поки ми не навчимося самостійно вирішувати свої проблеми, вступати в союзи нам небажано.

Що стосується нейтралітету, то не все так просто. Нейтралітет — це постійний пошук балансу. Чи зможемо ми зі своїм запальним характером його підтримувати — складне запитання. Тим не менш, для України нейтралітет дійсно став би порятунком, забезпечивши роль економічно-політичного мосту між Європою та Азією.

— Швейцарія вважається однією з найпрогресивніших країн світу. Що заважає Україні бути такою ж?

— В України немає чітких цілей та принципів політичного розвитку на майбутнє. Дискусії щодо вступу в ЄС та НАТО цьому підтвердження. Якщо говорити про Швейцарію, то тут все чітко і зрозуміло — інновації, нейтралітет, допомога у досягненні миру у світі.

Інший момент — ми не вміємо розставляти пріоритети. Ми хочемо все і одразу. Зараз, коли країна втягнута у збройний конфлікт, постійно йде мова про безвізовий режим з ЄС. Ніхто не заперечує, що це важливо, але тут не вистачає запитання, що важливо зараз, що важливо через два роки?

Не вистачає стратегії. Не вистачає вміння фокусуватися. І політичний популізм, який в нашій країні процвітає, відіграє тут геть не останню роль.

— До речі, про політику. Як така неоднорідна за національним складом маса контролює політичні процеси в країні?

— Кожні три місяці швейцарці за щось голосують. Частіше, за підтвердження або скасування якогось закону. Водночас шляхом голосування швейцарці контролюють владу та можуть відправити у відставку когось із високопосадовців.

Це дуже політично активна держава. Діяльність у партії можна розпочинати із 14 (!) років. Звичайно, в такому віці особа не зможе обіймати важливі посади, натомість зможе розвиватися, створювати власні проекти, брати участь в обговоренні різноманітних партійних справ тощо.

— Незважаючи на невелику площу, в Швейцарії відносно добре розвинене сільське господарство. Чому Україна зі своїми чорноземами та безмежними просторами не може похвалитися тим же?

— Сільське господарство в Україні застрягло на рівні 20-го століття. У нас воно виражається у зрошуванні землі, вирощуванні картоплі, такому-сякому тваринництві і все. Тобто виробляємо звичайну сировину. Швейцарці ж дивляться далі. Вони, до прикладу, отримавши молоко, перетворюють його в сир. При чому цим займаються не великі підприємства, а прості люди. Звичайно, багато грошей швейцарці інвестують в обладнання, але виробляти готовий продукт все одно вигідніше, ніж просто збувати сировину, як робить багато українців. Словом, нам дуже сильно не вистачає підприємницького мислення.

— То секрет того, як малий та середній бізнес забезпечує 99,5% економіки Швейцарії, криється у підприємницьких здібностях швейцарців?

— Не лише у цьому. В Україні люди часто змушені розраховувати доходи так, щоб дожити до наступного місяця. Швейцарцям це не знайомо. У них немає цього стресу — «А що буде далі?»

Навіть якщо швейцарець працює в супермаркеті касиром, у нього є достатньо грошей, щоб за певний час накопичити необхідну суму та відкрити власну справу. Через те, що немає такого — «Як прожити до наступного місяця?», відкривається простір для роздумів — «А що я можу зробити ще?»

В Швейцарії набагато менше ризиків опинитися на вулиці, якщо спроба відкрити свій бізнес не увінчається успіхом.

— Навіть нейтральна Швейцарія розуміє, що її міжнародний статус не дає їй ніяких гарантій безпеки. Чи готується Берн до війни, і якщо так, то як це проявляється?

— Почнімо із армії. Наскільки я знаю, в Швейцарії вона, як і в Україні, обов’язкова. Різниця в тім, що служба поділена на декілька періодів. Спочатку треба відслужити близько трьох місяців, потім впродовж декількох років по одному-три тижні військові навчання продовжуються. Зрозуміло, триває це не все життя, але така періодичність дозволяє швейцарцям постійно вчитися чомусь новому та не забувати старе. Після закінчення служби кожен військовий отримує зброю та детальні інструкції дій у випадку воєнного конфлікту.

Якщо ж війна таки відбудеться, людям елементарно є куди сховатися від авіаударів: швейцарські бомбосховища вміщають близько 90% населення країни. Така ситуація склалася завдяки законодавству, що регулює будівництво. Перед спорудженням об’єкта здійснюється аналіз на наявність бомбосховищ неподалік місця будівництва. Якщо їх немає, то забудовник буде змушений спорудити їх за свій рахунок.

Швейцарія нейтральна країна, але вона не надіється на міжнародні документи і завжди готується до гіршого.

© Сергій Філюк, «Стилос.інфо»