Безплатна медицина в Україні лише на паперах, але винні у цьому самі українці. Одна справа знати закон, інша — бути спроможним його використовувати для захисту своїх прав та інтересів. Особливо болючою тема безплатної медицини є для незареєстрованих за місцем проживання українців. Саме ці люди найчастіше стають жертвами «злодіїв у білих халатах».

Зазвичай усе відбувається так: людина приходить у лікарню, йде у реєстратуру, щоб зробити там медичну карту. Перше, про що запитують в реєстратурі — місце прописки. Якщо громадянин не зареєстрований в населеному пункті, де функціонує лікарня, його направляють в особливу «реєстратуру для незареєстрованих». Там на стіл перед хворим кладуть угоду про добровільну оплату послуг медичного закладу, зокрема кожного прийому у спеціаліста. Ціна питання — 70-100 гривень.

Фото угоди, яку змушують укладати незареєстрованих громадян у Луцькому центрі первинної медико-санітарної допомоги.

Лікування незареєстрованих громадян

Лікування незареєстрованих громадян

Адвокат Тарас Максимович запевняє, що аналогічні угоди є правомірними і медичні заклади можуть пропонувати своїм пацієнтам укладати їх, однак підписувати такий документ чи ні — вирішує сама людина. Фактично, така угода є офіційним підтвердженням бажання пацієнта добровільно оплачувати медичному закладу послуги, які мають надаватися ним безоплатно, а тому медична установа не має жодного права в обов’язковому порядку змушувати людей її укладати.

Про те, що в державних та комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога повинна надаватися безоплатно, йдеться в третій частині 49-ї статті Конституції України. Більше того, у статті 6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» зазначено, що кожен громадянин має право на «кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров’я».

Натомість існує постанова Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 року № 1138 «Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров’я та вищих медичних закладах освіти». Згідно із цією постановою, платними в Україні є стоматологічна допомога, лікування безпліддя, анонімні обстеження, медичні огляди для отримання виїзної візи, обслуговування іноземців, корекція зору та інше спеціалізоване лікування. Причому ця постанова стосується усіх громадян, незалежно від місця реєстрації.

В цій же постанові зазначено наступне:

1. Діагностичні, лабораторні чи консультативні послуги надаються у державних медичних закладах платно без наявності направлення від сімейного лікаря. Це означає, що якщо людина хоче потрапити на прийом, наприклад, до нефролога, то спочатку вона повинна пройти огляд у сімейного лікаря, який, цілком можливо, змусить її здати кров та сечу для аналізу. Таким чином економляться час спеціаліста вищого рівня, котрим є нефролог, та гроші пацієнтів.

2. Платно надається медична допомога пацієнту вдома, але за умови, що хворий може самостійно відвідувати заклад охорони здоров’я. Як то кажуть, «любой каприз за ваши деньги». Те ж саме стосується надання медичної допомоги поза межами робочого часу. В таких випадках лікарня може вимагати укладання вищезгаданого договору про оплату послуг.

Отже, за наявності направлення від сімейного лікаря, в межах робочого часу та на території лікарні будь-який громадянин України, незалежно від місця реєстрації, може отримати безплатне медичне обслуговування. Виключення становлять ті види лікування, які перелічені у постанові Кабміну 11-38 від 1996 року.

Від слів до дій

Що робити, якщо медичний заклад відмовляється безплатно надавати послуги людині, аргументуючи це тим, що вона незареєстрована за місцем проживання?

По-перше, треба чітко усвідомити, що кожен українець своїми податками й так фінансує медичну галузь, на яку з бюджету щороку йде близько 50 мільярдів гривень. Що стосується незареєстрованих за місцем проживання громадян, то є один нюанс: гроші на реактиви та витратні матеріали (плівка, ЕКГ-стрічка, шприци, дезінфікуючі засоби, одноразові рукавички та ін.) виділяються для лікарень відповідно до кількості місцевого населення. Відтак медичні заклади можуть просити у незареєстрованих про повернення грошей виключно за витратні матеріали та реактиви, однак вимагати цього медустанови, знову ж таки, не мають права.

Відповідно до статті 34 Конституції України, особа має право збирати інформацію усно, письмово чи в будь-який інший спосіб, але без втручання в особисте та сімейне життя іншої особи. Згідно із частиною першою статті 307 Цивільного кодексу України, фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Тому якщо співробітники закладів охорони здоров’я продовжують наполягати на оплаті послуг, які не зазначені в постанові Кабміну 11-38 від 1996 року, варто спробувати зафіксувати їхні слова на аудіо- чи відеоносій, попередивши про це. Без сумнівів, це змусить лікарів кардинально змінити свою позицію.

Якщо це не допоможе вирішити конфлікт, можна звернутися з письмовою чи усною заявою до головного лікаря або зателефонувати на гарячу лінію Міністерства охорони здоров’я України (0-800-801-333). Врешті конфліктну ситуацію можна піддати розголосу, залучивши до цього засоби масової інформації.

Свої права можна відстоювати й у суді. При цьому бажано мати докази, зокрема записану на цифровий носій розмову з лікарями, під час якої людині відмовили у безплатному обслуговуванні, змушуючи підписати вищезгадану угоду. За відсутності доказів, зібраних позивачем, їх пошуком займатиметься слідство, однак чим більше матеріалів вдасться зібрати, тим вища ймовірність виграти справу.

© Сергій Філюк, «Стилос.інфо»